Пікторіальна фотографія

       Всю другу половину XІX століття фотографія, незважаючи на свою популярність, не вважалась мистецтвом. Офіційно перший пікторіаліст Генрі Піч Робінсон створює свої фототвори з бажанням наблизитися по «красі» до класичного живопису. Він був переконаний в тому, що фотографія має право називатися мистецтвом і доклав чимало зусиль, відстоюючи це право.

    Творчий метод Робінсона був досить формальний, він конструює зображення з заздалегідь підготовлених фрагментів композиції, так як будують свої композиції художники на основі попередніх етюдів. У 1857 році він демонструє роботу під назвою «Відхід», яка зображує безнадійно хвору дівчину в оточенні своїх близьких.

Твір був сприйнятий неоднозначно. Критикували «неетичність втручання в особисте життя». І це не дивлячись на те, що представлений сюжет був дуже популярний, а робота Робінсона була постановочною. Для прихильників художньої фотографії серйозним випробуванням стало зіткнення з основною властивістю фотозображення - документальністю. У сприйнятті глядача фото, навіть після серйозного втручання в зміст знімка на стадії друку, як в даному прикладі, було занадто конкретним і занадто достовірним, щоб вважатися мистецтвом. А саме мистецтво асоціювалося не тільки з ідеальними образами, породженими фантазією художника, але і з «рукотворністю» живописного полотна або малюнка. «Автоматичність» фотозображення опускала останнє в очах обивателя до рівня науково-популярної розваги.

Для вирішення проблеми «документальності» і відходу від «фотографічності» в бік «живописності», майстри світлопису намагалися досягти певної узагальненості образу. Фотографи стали активно експериментувати з м'якомалюючою оптикою і спеціальними фільтрами для пом'якшення зображення. Велися пошуки альтернативних методів фотодруку, які передбачають більш високу ступінь ручного втручання в процес формування зображення, роблячи кожен відбиток по своєму унікальним. Дуже часто перший відбиток робився лише для того, що б піддатися ретуші і авторським доопрацюванням. При цьому могли застосовуватися повністю художні технології. Потім отриманий результат повертався в лоно фотографії повторною перезйомкою. За рахунок різних багаторазових маніпуляцій фотозображення збільшувало дистанцію з  реальністю, яка її породила.

Крім того, щоб зробити свої твори більш схожими на живопис, майстри активно запозичили у традиційного мистецтва вибір сюжету, побудову композиції, тональні і колористичні рішення. Це не було прямим наслідуванням конкретним творам, це була стилізація під популярні в той час живописні течії, наприклад символізм або імпресіонізм.

Г.П.Робінсон

Піктореалі́зм, пікторіалі́зм (англ.pictorialism, от англ.pictorial — образотворчий) — естетична течія в європейському та американському фотографічному мистецтві в кінці XIX — на початку XX ст., прихильники котрої прагнули до пікторіального (картинного) фотографічного зображення. В працях фотографів-пікторіалістів помітний вплив австрійського символізму, англійського прерафаелізму, німецького югендстилю, французького ар-деко і особливо імпресіонізму, тому пікторіалізм ще інколи називають фотоімпресіонізмом.

Робер Демаші. «Прімавера», 1899

Кларенс Хадсон Вайт. «Краплі дощу», 1903

   Пікторіалізм відкрив для фотографії різні способи друку зображення, так звані «шляхетні техніки» (загальна назва пігментної і бромомасляної технік). Бромомасляний процес полягав в додатковій обробці позитиву, віддрукованого на бромосрібному фотопапері. Суть процесу полягала у відбілюванні зображення і одночасному дубленні фотоматеріалу біохроматами з подальшим нанесенням на задублені ділянки олійної фарби потрібного кольору. З появою нового методу фотографії з'явилася можливість накладати пензлем світлочутливі солі срібла. Фотографії після такої обробки нагадували малюнки, зроблені вугіллям або аквареллю. Пігментний друк зближував фотознімок з гравюрою. Для отримання кольорових (пігментних) зображень застосовувалася спеціальний пігментний папір, политий желатиновим шаром, який містив дрібно розтертий нерозчинний у воді барвник

 Роджер Фентон, Натюрморт з дзеркалом і чашею, бл.1858

   Слідуючи традиціям старого фламандського та французького живопису, фотограф Роджер Фентон створює «Натюрморт з дзеркалом і чашею», в якому стають важливі естетичний і символічний аспект зображення. Відображення предметів в дзеркалі нагадують про натюрморти XVIII століття роботи Олександра-Франсуа Депорта.

Уго Ерфурт «Портрет юнака на фоні пейзажу»,1906

Європейські фотографи-пікторіалісти прагнули підняти світлопис до рівня високого мистецтва. Діяльність багатьох відомих фотографів пов'язана з фотографічними клубами. Відомим представником пікторіальної фотографії був англійський фотограф Олександр кейглі. Він, як і багато піктореалістів, прагнув створити якийсь ідеалізований світ, і цим почасти обумовлений вибір його сюжетів. Улюблені мотиви Кейглі — романтичні руїни древних храмів, пасторальні пейзажі сільської місцевості, лісові галявини, залиті потоками сонячного світла.

Відомим майстром пікторіальної фотографії у Франції був Робер Демаші. У його роботах стирається грань між фотографією і живописом: сміливі, широкі мазки обрамляють фігури людей, закручуються навколо них вихором штрихів. Для створення подібних ефектів Демаші застосовував особливу ретуш: він вискоблював щільні відтінки прямо на негативі. Він також ввів в практику перенесення олійних зображень з желатинового паперу на японський, що надавало знімку характер графічного твору.

Те, що не вдалося в повній мірі здійснити французьким і англійським пікторіалістам, а саме домогтися визнання фотографії як виду мистецтва, зробили американські майстри світлопису Кларенс Хадсон Вайт, Едвард Стейхен і Альфред стігліц. Незважаючи на те, що ранні знімки Стігліца виконані в пікторіальному стилі, він не використовував засоби художньої обробки, якими зазвичай користувалися пікторіалісти.

                                                 Flatiron, Е.Стейхен

Ранні знімки Едварда Стейхена, безумовно, належать до спадщини пікторіалізму. Фотографію Flatiron критики порівнювали з «Ноктюрн» американського живописця Джеймса Вістлера. У фотографії Стейхена той же ніжний колорит розчиняється у вечірніх сутінках міста, золоті вогні ліхтарів, відображені в блискучій від дощу бруківці.

Й.Хмелевський, дівчинка з коромислом

Фотографія прийшла в Україну влітку 1839-го (Львів, Я. Глойзнер). У Києві та Одесі перші фотографи з’явились у першій половині 1840-х, у Харкові — 1851 року.

Окрім звичайної побутової зйомки портрету та пейзажу, з’явилися паростки документальної та наукової фотографії.

У 1867 році в Києві відбулася перша фотовиставка, в Харкові було порушено питання про створення фотовідділу в музеї.

Фотомайстри з України почали брати участь і перемагати на виставках в Європі. Харків’янин В. Досєкін переміг у Берліні (1865); львів’янин Є. Тшемеський одержав нагороди в Парижі (1871) та Відні (1873).  Відзначились також киянин Ф. де Мезер (Париж, 1878, 1880) та полтавчанин Й. Хмелевський (Брюссель, 1883).      

Відбулися кардинальні зміни в естетиці фотографії. Якщо в перші десятиріччя вона була лише засобом протокольного запису навколишнього світу, то у 1880-ті прийшло розуміння того, що світлина може виконувати не лише утилітарну, а й естетичну функцію, що вона може не лише збирати факти, а й передавати почуття фотографа, його сприйняття краси світу. Прогрес у візуальній культурі, естетичне ставлення до фотографії привели до появи нового напряму, так званого пікторіалізму (1889-1914).

Різновидом фотопродукції стали листівки- з видами Києва, Одеси, Полтави, Чернівців та інших міст. Це були видові та етнографічні серії («Українські типи та краєвиди», «Типи і види Малоросії», «Види українських сіл та хуторів»). Найбільший внесок в їх створення зробили фотографи О. Завадський, О. Іваницький, Д. Марков, В. Світличний, Й. Хмелевський.

Фото роботи Франца Мезера

Ф. де Мезер — справжній літописець Києва. Він залишив цілу галерею образів своїх сучасників (М. Лисенко, М. Старицький, О. Пчілка та інші), альбоми видів міста. Він був володарем медалей у Мадриді (1890), Флоренції, Брюсселі (1890).

Полтавчанин Й. Хмелевський (1849-1924) працював у багатьох жанрах. Як портретист, залишив нам образи діячів культури. Він зберіг пейзажі місць, пов’язаних із життям М.В. Гоголя. Але найбільше враження справляють його жанрові сцени, де він відображав українське буденне життя. Й. Хмелевський одержав нагороди в Парижі (1889, 1900), Чикаго (1893) тощо.

Одесита, пікторіаліста А. Горнштейна (1872-1926) вирізняло поклоніння красі природи та життя, що він намагався показати у своїх творах. Одесит віддавав перевагу елегійному пейзажу.

Американка Н. Розенблюм, автор фундаментальної «Світової історії фотографії» (Нью-Йорк, 1984) назвала, зокрема, М. Петрова «художнім директором пікторіального журналу», підкреслила, що «він ішов поза бездушним уявленням природи, використовував гумі та пігментний процеси, творчо підходив до предмета». Він був справжнім лідером серед фотографів

Це був час, коли твори українських фотографів відповідали світовому рівню, про що яскраво свідчать численні нагороди, завойовані на європейських виставках. Це був час визнання світом наших блискучих фотохудожників. Саме з цього періоду два українські фотомитці (киянин М. Петров та львів’янин Х. Миколяш) увійшли до виданої у 1984 році в США «Світової історії фотографії», де зібрано кращих фотомайстрів світу усіх часів та народів

Представники пікторіальної фотографії:

Австралія-Сесіл Босток, Харольд Казно,Джон Кауфманн, Анрі Маллар, Розе Сіммондс, Френк Херлі

Австрія- Альфред Бушбек, Ханс Ватцек,Федеріко Маллманн,Чарльз Сколик, Хуго Хеннеберг

Великобританія- Джеймс Крейг Аннан, Клементіна Гаварден, Георг Девісон, Джулія М.Кемерон,  Джон Роберт Парсонс, Оскар Густав Рейландер, Френк Мідоу Саткліф, Сара Сірс, Ежен Франк, Фредерік Еванс, Петер Генрі Емерсон

Німеччина- Хайнріх Кюн.Леонар Мізоне, Георг Еммеріх, Гуго Ерфурт

Польща- Ян Булхак

Росія-М.Андрєєв, Юрій Єрьомін, О.Грінберг,С. Іванов-Аллілуєв, А.Карелін,С.Лобовиков,  О.Мазурін, А.Трапані, В.Улітін, М.Шерлінг

США- Еліс Бутон,Енн Брігман, Елізабет Флінт Вайд, Фред Холланд Дей, Мері Девенс, Жозеф Кейлі, Гертруда Кезебір, Роза Кларк, Алвін Кобурн, Жанна Ріс, Клара Сіппрель, Е.Стейхен, А.Стігліц, Карл Страсс, Ева Уотсон-Шютце, Кларенс Хадсон Уайт, Рудольф Ейкмейєр

Україна- Франц де Мезер, Й.Хмелевський, А.Горнштейн, Х. Миколяш, Микола Петров

Франція- Поль Авілен, Робер Демаші, П’єр Дюброй, Ежен Лемер, Адольф де Мейєр, Констан Пюйо

Чехія- Владимир Жиндрич Буфка, Франтішек Дртіколь

Швеція- Хенрі Гудвін

Японія- Огава Казумаса, Каджіма Шейбей