Показ дописів із міткою фотографія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою фотографія. Показати всі дописи

субота, 22 березня 2014 р.

По Шевченківських місцях...Фотографії студентів Коледжу КНУТД

Роботи студентів групи Ф-65


Та неоднаково мені, 

Як Україну злії люде 

Присплять, лукаві, і в огні 

Її, окраденую, збудять... 
Ох, не однаково мені.










І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки, 

Дивуєшся, чому не йде 

Апостол правди і науки?















Сюрреалізм

Сюрреалізм - модерністський напрямок у літературі , образотворчому мистецтві та кіно, зародився у Франції в 1920 -х рр. . і справив великий вплив на західну культуру. Для сюрреалізму характерна пристрасть до всього химерного, ірраціонального , що не відповідає загальноприйнятим стандартам. Сам рух був різнорідним, але ставив своєю основною метою розкріпачення творчих сил підсвідомості і їх верховенство над розумом.

У певний мірі попередниками сюрреалістів були дадаїсти (члени цього руху розглядали мистецтво як декадентське і мистецтво середнього класу. Вони влаштовували акції (зараз це часто називається " хепенінг " ), що мають на меті шокувати суспільство, і створювали роботи з нетрадиційних або "випадково знайдених " матеріалів)   
                                                                                   це не трубка

                                             




Сюрреалізм

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — надреалізм ) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції

Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон (фр. André Breton). Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фрейдизму, східні містико-релігійні вчення.

Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».

Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зігмунда Фройда пропаґує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості.

Сюрреалізм у світовій культурі
 У мистецтві й літературі сюрреалізму поєдналися речі й несподівані образи, парадоксальні, контрастні і часто безглузді (Ґійом Аполлінер, Луї Арагон, Поль Елюар, Андре Бретон, Пабло Пікассо, Рене Магрит, Сальвадор Далі, Леонора Керрінгтон).

Історія сюрреалізму

Навесні 1917 року Гійом Аполлінер придумав і вперше вжив термін  «сюрреалізм » у своєму маніфесті «Новий дух » , написаному до скандально гучного балету «Парад ». Цей балет був спільною роботою композитора Еріка Саті, художника Пабло Пікассо , сценариста Жана Кокто, і балетмейстера Леоніда Мясіна : «У цьому новому союзі нині створюються декорації і костюми, з одного боку, і хореографія - з іншого. В " Параді " , як у вигляді надреалізму (сюрреалізму ), я бачу вихідну точку для цілого ряду нових досягнень цього Нового духу ».
 Хоча центром сюрреалізму був Париж, з 1920 по 60 -ті роки він поширився по всій Європі, Північній і Південній Америці (включаючи країни Карибського басейну), по Африці, Азії, а в 80 -х роках і по Австралії.

Найбільш значним внеском у Золотий вік сюрреалізму є перший Маніфест сюрреалізму 1924 року, створений Андре Бретоном. П'ятьма роками раніше Бретон і Філіп Супо написали перший «автоматичний» текст , книгу «Магнітні поля». До грудня 1924 почалося видання «Сюрреалістична революція» під редакцією П'єра Навіля , Бенжамена Пере і, пізніше, Бретона. Крім того, в Парижі почало роботу Бюро сюрреалістичних досліджень . У 1926 році Луї Арагон написав книгу « Паризький селянин ». Багато хто з популярних художників в Парижі в 20 -і і 30 -і роки були сюрреалістами , в тому числі Рене Магрітт, Макс Ернст, Сальвадор Далі, Альберто Джакометті, Валентина Гюго, Мерет Оппенгейм, Ман Рей, Туай , Ів Тангі, Віктор Браунер, Роберто Матта і т.д. Хоча Бретон щиро захоплюється Пабло Пікассо і Марселем Дюшаном і закликає їх приєднатися до руху , вони тримаються від сюрреалістів на деякій відстані , хоча і не уникають їх впливу .

Спадкоємці сюрреалізму
Сальвадор Далі, Арно Брекер і Ернст Фукс становили «Золотий трикутник» , і всі втрьох були членами Ордену Олександра Великого .

Якось Далі сказав: « Сюрреалізм - це я! », А також призначив Ернста Фукса своїм « наступником на Землі», тим самим неформально передавши лінію наступності Фантастичному Реалізму і стилям, що витікали від нього, таким як, наприклад , Віженарі арт.

В даний час напрямок помітно комерціалізувався . Продовжуючи традицію Далі, Тангі, Дельво, Ернста, художники запозичили у них головним чином зовнішню сторону напрямку - фантасмагоричність сюжету. Глибинно- психологічна сторона сюрреалізму, експресія, вираз своїх несвідомих фантазій, сексуальних страхів і комплексів, передача на мові іносказань елементів власного дитинства, особистого життя - цей внутрішній аспект , що вважався в 1920 - 30 -х рр. . титульним , визначальною якістю сюрреалізму , найчастіше ігнорується.
Джим Уоррен наповнює полотна барвистими , життєстверджуючими сюжетами , вважаючи головною метою підняти настрій кожного окремого глядача , вселити йому інтерес до життя і благоговіння перед природою. Картини Любові Зубової можна розділити на "теплі" і "холодні" : вона насичує їх то приємними, лагідними кольорами заходу і золотистого моря , то прохолодними фарбами ночі або раннього ранку. Деякі полотна поєднують у собі і тепло і холод. Картини немов спонукають глядача просто милуватися красою, безтурботністю моря , що не опосередковується все це -якимись смислами . Таким чином , сюрреалізм еволюціонував, і в даний час важко говорити про нього як про чистий напрямок: він відчув сильний вплив фентезі -арт та класичного мистецтва.

Картини Сальвадора Далі








Дадаїзм в мистецтві, меблях, одязі




















субота, 15 лютого 2014 р.

Ежен Атже

Ежен Атже (1857-1927, Париж)



З сім'ї бідних ремісників , у п'ятирічному віці осиротів , після смерті батьків Атже його приймає на виховання дядько , високопоставлений чиновник в системі залізничного сполучення
1860 р. Ежен переїжджає в Париж зі своєю новою сім'єю
1874 Після закінчення католицької школи втікає з дому і влаштовується юнгою на торговий корабель, що пливе в Уругвай. З другої спроби вступив в 1879 в Консерваторію драматичного мистецтва , в 1885 прийнятий в трупу пересувного театру , але був змушений залишити акторську професію через хворобу зв'язок. Почав займатися живописом , графікою і фотографією : знімав повсякденне життя Парижа до його масштабної перебудови , запланованою і розпочатої бароном Османом . Майстерню Атже відвідували відомі художники ( Брак, Дерен , Утрилло , Кіслінг , Фужіта та ін), але матеріальні обставини життя майстра протягом усього його життя залишалися вкрай мізерними , особливо в роки Першої світової війни.




Ежен Атже узявся за камеру, коли йому було сорок два роки. До цього протягом  десяти років він намагався стати актором, граючи невеликі  ролі в провінціях Франції й у пригороді  Парижа. Він зовсім не підходив на ролі, котрі  подобалися жінкам, цей мовчазний  чоловік, що у тринадцять років став юнгою і   більше  п'ятнадцяти років провів на морі  до того, як перший раз накласти театральний грим.
Бродяга


Разом   з   рішенням   залишити   сцену   прийшла  необхідність знайти роботу, щоб забезпечити себе й хвору дружину. Протягом року він намагався малювати, але це не вирішило його проблем: він хотів  закарбувати все, що, як йому здавалося, представлялося важливим і цікавим у Парижі, а кисть для цього не підходила. Він придбав важку, громіздку видову камеру із простим і не дуже різким об'єктивом. Ця камера ніколи більше не знімалася зі штатива, на який він   її  закріпив. У наступні двадцять дев'ять років, до своєї смерті в 1927 році, Атже гранично реалістично фотографував усе, що йому подобалося в його улюбленому Парижі.


Сонячне затемнення

 






 Він тягав своє нескладне спорядження, роз'їжджаючи на автобусах за всіх часів року, часто задовго до світанку, щоб встигнути застати ранкове світло на мовчазних вулицях. У всіх районах Парижа знали цю людину, чиї руки й особливо нігті були постійно чорними від хімікатів. Він стояв у довгому забрудненому плащі, з кишень у нього стирчали касети для його великих, 71/4 на 91/4 дюймів, негативів.


Він фотографував з винятковою ясністю деталей, створюючи графічний літопис історії на основі суб'єктивного й часто поетичного бачення. З тої пори критики вважають його «Уолтом Уітменом фотоапарата».
Він знімав усе, що бачив навколо - вузькі вулиці і сади в історичному центрі Парижа , старі особняки , палаци , мости і набережні Сени , вітрини магазинів , сходи і архітектурні деталі фасадів будівель , а також їх інтер'єри. Нерідко Атже вибирався в передмістя Парижа , щоб зняти пейзажі Версаля , Сен- Клода або Со.

 Його непостійний заробіток залежав від замовлень, які він виконував для авторів книг. Так для французького Архіву він зробив серію документальних фотографій історичних будівель і середньовічних статуй. На першому поверсі п'ятиповерхової будівлі, де була його квартира й проявочна, він повісив оголошення: «Атже - документи для художників». Брак  і Утрілло були першими, хто придбав у нього кілька фотографій за підходящою  ціною. Атже дуже пишався тим, що його фотографії були для художників свого роду нагадуванням про бачене, рятували їх від необхідності малювати  деталі.


Фотографія не принесла Ежену Атже особливого багатства : відносну фінансову свободу він отримав тільки в 1920 -х роках , коли Історична бібліотека Парижа закупила у нього 5650 фотографічних відбитків .
За 30 років роботи фотографу вдалося зробити більш ніж 8 000 фотографій. 

Художник і фотограф Мен Рей  познайомив Атже із сюрреалістами й з Береніс Еббот. Після його смерті  Еббот відшукала більшість із його, які становили роботу всього життя фотографа.
У 1968 Нью- Йоркський музей сучасного мистецтва придбав зібрання робіт Атже з архіву Береніс Еббот . Сьогодні Атже - найбільша постать в історії фотомистецтва , один з піонерів міської, вуличної фотографії. Французькій письменниці Мішель Фабьян ( Fabien ) належить біографічний роман « Атже і Береніс » (1987). Всі нові знімки з гігантської колекції майстра , цього «Бальзака фотоапарата» , за висловом Еббот , продовжують з'являтися перед глядачами.
На честь Ежена Атже названий кратер на Меркурії.