пʼятниця, 8 червня 2018 р.

Альберт Феліш / Albert Felisch (1837-1908)


На початку 1866 року закоханий у фотографію німецький землемір Альберт Феліш вирішив радикально змінити своє життя, обравши і нову професію, і новий простір докладання своїх обдарувань. У 27 років шанувальник світлопису прибув з Німеччини в Санкт-Петербург, де і відкрив власний фотографічний заклад.
Незабаром переселенець переконався, що початковий план - стати в імперській столиці успішним портретистом - не спрацював. За словами сучасників-очевидців, в 1860-і роки Невський проспект являв собою суцільну виставку фотографічних портретів, розміщених у вітринах численних фотоательє, які розташовувалися тут чи не в кожному будинку. Так що жорстка конкуренція і відносна віддаленість нової фірми від людських потоків не сприяли успіху його підприємства. Провівши, як сказали б зараз, маркетингове дослідження і швидко відшукавши свою нішу в фотографічному бізнесі, молодий підприємець прийшов до висновку, що необхідно відмовитися від затишку стаціонарного павільйону і відправитися на відкрите повітря для фотографування видів прекрасного міста і інтер'єрів його визначних будівель. З початку другої половини 19 століття в Петербурзі подібного роду зйомками послідовно займалися лише два світлописця - Джованні Біанкі і Альфред Лоренс. Біанкі почав свою безпрецедентну епопею по репрезентації Петербурга в 1852 році і його великоформатні ведути, що зображують ансамблі, палаци і особняки петербурзької знаті, були розраховані на вимогливу публіку, а Лоренс, випускаючи в продаж знімки в невеликому розмірі, робив видову фотографію загальнодоступною і такою, що користується масовим попитом у туристів. Очевидно, працювати в цих жанрах мало хто з аборигенів наважувався, побоюючись неминучих труднощів при мокрому колодіонному процесі.









Тодішня світлописна технологія разюче відрізнялася від тієї фотографії, якою ми її знаємо сьогодні, коли всякий і без жодних проблем направляється з фотоапаратом туди, куди йому заманеться. В епоху зйомки на мокроколодіонні пластинки «виробництво негативів ... було не задоволенням, а важкою роботою. Темний ящик або намет, різні препарати і рідини, особливо при зйомці на великих пластинках, змушували брати з собою носіїв, візок для в'ючних тварин. На кожному новому місці доводилося займатися нудною  установкою темного намету, готувати пластинки, проявляти в незручній тісноті, перемивати посуд, і, нарешті, розбирати намет і укладати його, щоб перейти на інше місце зйомки. Крім цих цілком неминучих незручностей, зустрічалися ще різні інші труднощі, наприклад, неможливість влаштуватися поблизу місця зйомки, нестача води, та ін. Фотографи, що працювали на мокрих пластинках, здаються нам якимись мучениками або героями, і ми можемо тільки дивуватися їх самовідданості і скромності вимог, тому що при всіх своїх клопотах, вони в результаті винагороджувалися малим числом негативів. Дійсно, для кожної зйомки потрібно 1 або 2 години часу.
Знайшовши свою стезю, ентузіасти, що не побоялися труднощів,  незабаром виявили, що  їх знімки різних видів С.-Петербурга, як прості, так і стереоскопічні користувалися цілком заслуженою славою і становили предмет постійного продажу художніх магазинів.
Через деякий час сумлінність, з якої майстер виконував доручені йому замовлення, витонченість і чудову якість знімків отримали визнання не тільки у покупців, а й в професійному середовищі. У 1870 році Феліш взяв участь в двох відділах Всеросійської мануфактурної виставки - хімічному, де представив «хімічні препарати, які вживаються в фотографії» і фотографічному, де експонував види і стереоскопічні знімки. Постановою експертного комітету фотографічного відділу, затвердженого міністром фінансів, експонент А. Феліш за фотографічні роботи був удостоєний нагороди 5-го розряду «Почесного відгуку». Крім того, Феліш став офіційним фотографом цієї виставки і робив зйомку її павільйонів і експозицій.
Журнал «Всесвітня ілюстрація» повідомляв читачам про надійшли в продаж фотографії мануфактурної виставки: «60 знімків для стереоскопії по 30 к. за штуку. 50 великих знімків в 15-18 дюймів, по 2 р. за штуку, виготовлені у великій кількості. Великий вибір видів С.-Петербурга для стереоскопа і карток. Повна колекція 150 знімків. Торговцям робиться велика поступка. Фотограф виставки А. Феліш. Спеціаліст для видів і внутрішніх знімків ».
 У цьому році майстерня розташовувалася вже за новою адресою - в будинку біля Ісаакіївської площі. Річний оборот фірми становив 10 000 рублів, в ній працювали 6 найманих робітників, і її спеціалізацією, згідно з оголошенням, були «Фотографічні види і стереоскопні знімки». Взимку того ж року Феліш сфотографував 20 великих картин Айвазовського, і отримані з них знімки сучасники вважали кращими зразками репродукції того часу.
 Через два роки, в 1872-му, Росія святкувала 200-річчя з дня народження Петра Великого. Основні урочистості проходили в столиці, і Феліш, долаючи технічні проблеми, з азартом знімав святкове оздоблення пам'яток і будівель, пов'язаних з діяльністю імператора, і, забравшись зі своїм обладнанням на покрівлю будівлі Сенату, зобразив найголовнішу подію - молебень на Сенатській площі, що відбувся 30 травня. В той же день в Москві у всій пишності відкрилася Політехнічна виставка, приурочена до ювілею Петра I. Вона зайняла весь центр Москви: кремлівські сади, набережну Москви-ріки вздовж Кремля, площу всередині Кремля і Соляну площу на Варварці. У 62 павільйонах виставки протягом трьох місяців відвідувачі знайомилися з експозицією, в якій були представлені промислові, сільськогосподарські, військові, науково-технічні і культурні досягнення Російської Імперії. В одному з московських павільйонів, в якості ілюстрацій до опису Міжнародної виставки садівництва, були виставлені шість знімків Феліша в форматі 24х30 см із зображенням її інтер'єрів. (Виставка садівництва проходила в Петербурзі в1869 році, а він був єдиним фотографом, який отримав на ній право зйомки). Якість цих знімків так вразили експертну комісію, що, незважаючи на відсутність автора в числі експонентів фотографічного розділу, петербурзькому майстру була присуджена нагорода - велика срібна медаль за фотографії. Тоді ж «за різні знімки в Петергофі і Імператорських палацах» фотограф був удостоєний Найвищої подяки Двору Його Імператорської Величності.
Зафіксовані світлописцем види Петербурга і Петергофа випускалися в продаж в декількох варіантах. Наймасовішими були тиражі на фірмових бланках в форматах т.зв. «Кабінет-портрет», «візитівка» і «стереоскоп». Їх число досить значне, одних тільки «кабінеток» було видано понад 300 сюжетів. Видавалися ним самостійно і цілі сувенірні альбоми з видовими фотографіями. Зразки таких альбомів St.Petersburg і Peterhof з написом на обкладинці "Photographie und Selbstverlag v. A. Felisch in St.Petersburg» збереглися в Національній бібліотеці Франції в чудовому стані.
З 1879 року в діяльності Альберта Феліша на фотографічному поприщі настав новий період, який вписав його ім'я в історію фотографії як піонера російської фотопромисловості. В цьому році невтомний ентузіаст практично приступив до виготовлення сухих пластинок, спочатку домашніми засобами, а в кінці року випустив в продаж першу партію сухих броможелатинових пластинок. Через рік Феліш видав першу російською мовою окрему брошуру по емульсивному способу для фотографів, аматорів і туристів «желатиновий спосіб, його значення і застосування у фотографії», що став першим підручником для російських фотографів за новою світлописною технологією. У тому ж 1880-му в Петербурзі на Невському проспекті в будинку № 52 відкрилася «Перша російська фабрика желатинових емульсій і пластинок» А. Феліша, де виробництво відбувалося під безпосереднім наглядом його самого і двох синів. «Енергійний, що знає свою справу, завжди стежить за всіма нововведеннями в виробництві пластинок, А. Е. Феліш поступово розширював свою фабрику і поліпшував виробництво. Незабаром фотографипо всій Росії фотографували на пластинках Феліша. Знаючи пристрасть росіян до всього закордонного і недовіру до всього російського, можна зрозуміти, наскільки гарно виглядали платівки Феліша, якщо їм вдалося з повним успіхом конкурувати із закордонними ».
Поступово фабрика збільшувала виробництво і до 1887 року випускала до 50 000 дюжин пластинок в рік, і на ній працювало 15 російських робітників. Фабрична продукція неодноразово експонувалася на фотографічних виставках і отримувала нагороди за високу якість фотопластинок. У 1890-і роки в Росії відкрився ще ряд фабрик, що випускали подібний асортимент. «Конкуренція стала збивати ціни на пластинки, нерідко на шкоду їх якості. А. Е. Феліш не міг миритися з цим і, не бажаючи випускати товар дешевий, але неминуче поганий ... в 1896 р закрив свою фабрику ».
17 червня 1908 Альберт Едуардович Феліш помер в Санкт-Петербурзі на 72-му році життя.












Обидва сини Феліша були його соратниками і працювали на сімейному підприємстві до його закриття. Після смерті батька, один з синів Іван з 1898 року працював в магазині з продажу фотоприладдя довіреним Йоахіма Івановича Стеффена, найбільшого в Росії продавця фотоапаратури, обладнання та фотоматеріалов.
Візитівка.Юнак
 З 1905 року він став відповідальним редактором журналу «Фотографічні новини». На Фелішу також лежала і вся господарська і адміністративна частина видавничої справи. На початку 1920-х Іван Феліш переселився до Німеччини. Відомо, що в 1925 році він працював керуючим берлінським торговим відділенням Акціонерного товариства «Мімоза» (Фабрика фотографічних паперів в Дрездені),,і ще відомо, що в 1929 році Іван Альбертович Феліш був власником фотоательє в Берліні.

четвер, 7 червня 2018 р.

Квіти в ультрафіолетовому світінні Крейга Барроуза

Крейг Барроуз - 29-річний фотограф, живе у Південній Каліфорнії.
З 2010 року займається фотографією.
Подобається займатися альтернативною фотографією. Особливий інтерес у нього, за його ж словами, викликає фотографування в інфрачервоних та ультрафіолетових променях.
Серед звичних жанрів, його улюблені- макро, пейзажі та міські сценки.
Будучи співвласником невеликого виробничого підприємства, у нього також є досвід створення фотографій для продажу та маркетингу. Працює самостійно та разом з іншими фотографами, фотографує конкурсні музичні фестивалі, весілля та інші заходи.





ФОТОГРАФІЇ КВІТІВ, освітлених ультрафіолетом
29-річний фотограф Крейг Барроуз фотографує рослини і квіти з використанням техніки під назвою UVIVF, або «індукованої ультрафіолетовим випромінюванням видимої флуоресценції». Процес поки відносно невідомий. Він дозволяє виділити флуоресцентне світіння в рослинах за рахунок використання УФ-світла високої інтенсивності.
Як правило, об'єктив фотоапарата блокує ультрафіолетове випромінювання. Однак фотографії Барроуза зняті зі світлодіодним світлом з довжиною хвилі 365нм, яке проходить через фільтр, щоб передавати УФ і інфрачервоне світло.
Рослини поглинають УФ-світло і виділяють видиме випромінювання на хвилях різної довжини, тому на фотографіях ми бачимо кольори, набагато яскравіші, ніж ті, які можна спостерігати в звичайних умовах.
Барроуз поки фотографує окремі рослини і квіти, але в майбутньому планує зробити знімки з цілими садами, полянами та теплицями, використовуючи 100-ватні прожектори.










понеділок, 5 лютого 2018 р.

Пікторіальна фотографія


       Всю другу половину XІX століття фотографія, незважаючи на свою популярність, не вважалась мистецтвом. Офіційно перший пікторіаліст Генрі Піч Робінсон створює свої фототвори з бажанням наблизитися по «красі» до класичного живопису. Він був переконаний в тому, що фотографія має право називатися мистецтвом і доклав чимало зусиль, відстоюючи це право.
    Творчий метод Робінсона був досить формальний, він конструює зображення з заздалегідь підготовлених фрагментів композиції, так як будують свої композиції художники на основі попередніх етюдів. У 1857 році він демонструє роботу під назвою «Відхід», яка зображує безнадійно хвору дівчину в оточенні своїх близьких.
Твір був сприйнятий неоднозначно. Критикували «неетичність втручання в особисте життя». І це не дивлячись на те, що представлений сюжет був дуже популярний, а робота Робінсона була постановочною. Для прихильників художньої фотографії серйозним випробуванням стало зіткнення з основною властивістю фотозображення - документальністю. У сприйнятті глядача фото, навіть після серйозного втручання в зміст знімка на стадії друку, як в даному прикладі, було занадто конкретним і занадто достовірним, щоб вважатися мистецтвом. А саме мистецтво асоціювалося не тільки з ідеальними образами, породженими фантазією художника, але і з «рукотворністю» живописного полотна або малюнка. «Автоматичність» фотозображення опускала останнє в очах обивателя до рівня науково-популярної розваги.

Для вирішення проблеми «документальності» і відходу від «фотографічності» в бік «живописності», майстри світлопису намагалися досягти певної узагальненості образу. Фотографи стали активно експериментувати з м'якомалюючою оптикою і спеціальними фільтрами для пом'якшення зображення. Велися пошуки альтернативних методів фотодруку, які передбачають більш високу ступінь ручного втручання в процес формування зображення, роблячи кожен відбиток по своєму унікальним. Дуже часто перший відбиток робився лише для того, що б піддатися ретуші і авторським доопрацюванням. При цьому могли застосовуватися повністю художні технології. Потім отриманий результат повертався в лоно фотографії повторною перезйомкою. За рахунок різних багаторазових маніпуляцій фотозображення збільшувало дистанцію з  реальністю, яка її породила.

Крім того, щоб зробити свої твори більш схожими на живопис, майстри активно запозичили у традиційного мистецтва вибір сюжету, побудову композиції, тональні і колористичні рішення. Це не було прямим наслідуванням конкретним творам, це була стилізація під популярні в той час живописні течії, наприклад символізм або імпресіонізм.


Г.П.Робінсон

Піктореалі́зм, пікторіалі́зм (англ.pictorialism, от англ.pictorial — образотворчий) — естетична течія в європейському та американському фотографічному мистецтві в кінці XIX — на початку XX ст., прихильники котрої прагнули до пікторіального (картинного) фотографічного зображення. В працях фотографів-пікторіалістів помітний вплив австрійського символізму, англійського прерафаелізму, німецького югендстилю, французького ар-деко і особливо імпресіонізму, тому пікторіалізм ще інколи називають фотоімпресіонізмом.


Робер Демаші. «Прімавера», 1899


Кларенс Хадсон Вайт. «Краплі дощу», 1903

   Пікторіалізм відкрив для фотографії різні способи друку зображення, так звані «шляхетні техніки» (загальна назва пігментної і бромомасляної технік). Бромомасляний процес полягав в додатковій обробці позитиву, віддрукованого на бромосрібному фотопапері. Суть процесу полягала у відбілюванні зображення і одночасному дубленні фотоматеріалу біохроматами з подальшим нанесенням на задублені ділянки олійної фарби потрібного кольору. З появою нового методу фотографії з'явилася можливість накладати пензлем світлочутливі солі срібла. Фотографії після такої обробки нагадували малюнки, зроблені вугіллям або аквареллю. Пігментний друк зближував фотознімок з гравюрою. Для отримання кольорових (пігментних) зображень застосовувалася спеціальний пігментний папір, политий желатиновим шаром, який містив дрібно розтертий нерозчинний у воді барвник

 Роджер Фентон, Натюрморт з дзеркалом і чашею, бл.1858

   Слідуючи традиціям старого фламандського та французького живопису, фотограф Роджер Фентон створює «Натюрморт з дзеркалом і чашею», в якому стають важливі естетичний і символічний аспект зображення. Відображення предметів в дзеркалі нагадують про натюрморти XVIII століття роботи Олександра-Франсуа Депорта.


Уго Ерфурт «Портрет юнака на фоні пейзажу»,1906

Європейські фотографи-пікторіалісти прагнули підняти світлопис до рівня високого мистецтва. Діяльність багатьох відомих фотографів пов'язана з фотографічними клубами. Відомим представником пікторіальної фотографії був англійський фотограф Олександр кейглі. Він, як і багато піктореалістів, прагнув створити якийсь ідеалізований світ, і цим почасти обумовлений вибір його сюжетів. Улюблені мотиви Кейглі — романтичні руїни древних храмів, пасторальні пейзажі сільської місцевості, лісові галявини, залиті потоками сонячного світла.


Відомим майстром пікторіальної фотографії у Франції був Робер Демаші. У його роботах стирається грань між фотографією і живописом: сміливі, широкі мазки обрамляють фігури людей, закручуються навколо них вихором штрихів. Для створення подібних ефектів Демаші застосовував особливу ретуш: він вискоблював щільні відтінки прямо на негативі. Він також ввів в практику перенесення олійних зображень з желатинового паперу на японський, що надавало знімку характер графічного твору.

Те, що не вдалося в повній мірі здійснити французьким і англійським пікторіалістам, а саме домогтися визнання фотографії як виду мистецтва, зробили американські майстри світлопису Кларенс Хадсон Вайт, Едвард Стейхен і Альфред стігліц. Незважаючи на те, що ранні знімки Стігліца виконані в пікторіальному стилі, він не використовував засоби художньої обробки, якими зазвичай користувалися пікторіалісти.
                                                 Flatiron, Е.Стейхен

Ранні знімки Едварда Стейхена, безумовно, належать до спадщини пікторіалізму. Фотографію Flatiron критики порівнювали з «Ноктюрн» американського живописця Джеймса Вістлера. У фотографії Стейхена той же ніжний колорит розчиняється у вечірніх сутінках міста, золоті вогні ліхтарів, відображені в блискучій від дощу бруківці.
Й.Хмелевський, дівчинка з коромислом
Фотографія прийшла в Україну влітку 1839-го (Львів, Я. Глойзнер). У Києві та Одесі перші фотографи з’явились у першій половині 1840-х, у Харкові — 1851 року.
Окрім звичайної побутової зйомки портрету та пейзажу, з’явилися паростки документальної та наукової фотографії.
У 1867 році в Києві відбулася перша фотовиставка, в Харкові було порушено питання про створення фотовідділу в музеї.
Фотомайстри з України почали брати участь і перемагати на виставках в Європі. Харків’янин В. Досєкін переміг у Берліні (1865); львів’янин Є. Тшемеський одержав нагороди в Парижі (1871) та Відні (1873).  Відзначились також киянин Ф. де Мезер (Париж, 1878, 1880) та полтавчанин Й. Хмелевський (Брюссель, 1883).      
Відбулися кардинальні зміни в естетиці фотографії. Якщо в перші десятиріччя вона була лише засобом протокольного запису навколишнього світу, то у 1880-ті прийшло розуміння того, що світлина може виконувати не лише утилітарну, а й естетичну функцію, що вона може не лише збирати факти, а й передавати почуття фотографа, його сприйняття краси світу. Прогрес у візуальній культурі, естетичне ставлення до фотографії привели до появи нового напряму, так званого пікторіалізму (1889-1914).
Різновидом фотопродукції стали листівки- з видами Києва, Одеси, Полтави, Чернівців та інших міст. Це були видові та етнографічні серії («Українські типи та краєвиди», «Типи і види Малоросії», «Види українських сіл та хуторів»). Найбільший внесок в їх створення зробили фотографи О. Завадський, О. Іваницький, Д. Марков, В. Світличний, Й. Хмелевський.
Фото роботи Франца Мезера

Ф. де Мезер — справжній літописець Києва. Він залишив цілу галерею образів своїх сучасників (М. Лисенко, М. Старицький, О. Пчілка та інші), альбоми видів міста. Він був володарем медалей у Мадриді (1890), Флоренції, Брюсселі (1890).
Полтавчанин Й. Хмелевський (1849-1924) працював у багатьох жанрах. Як портретист, залишив нам образи діячів культури. Він зберіг пейзажі місць, пов’язаних із життям М.В. Гоголя. Але найбільше враження справляють його жанрові сцени, де він відображав українське буденне життя. Й. Хмелевський одержав нагороди в Парижі (1889, 1900), Чикаго (1893) тощо.
Одесита, пікторіаліста А. Горнштейна (1872-1926) вирізняло поклоніння красі природи та життя, що він намагався показати у своїх творах. Одесит віддавав перевагу елегійному пейзажу.
Американка Н. Розенблюм, автор фундаментальної «Світової історії фотографії» (Нью-Йорк, 1984) назвала, зокрема, М. Петрова «художнім директором пікторіального журналу», підкреслила, що «він ішов поза бездушним уявленням природи, використовував гумі та пігментний процеси, творчо підходив до предмета». Він був справжнім лідером серед фотографів
Це був час, коли твори українських фотографів відповідали світовому рівню, про що яскраво свідчать численні нагороди, завойовані на європейських виставках. Це був час визнання світом наших блискучих фотохудожників. Саме з цього періоду два українські фотомитці (киянин М. Петров та львів’янин Х. Миколяш) увійшли до виданої у 1984 році в США «Світової історії фотографії», де зібрано кращих фотомайстрів світу усіх часів та народів

Представники пікторіальної фотографії:
Австралія-Сесіл Босток, Харольд Казно,Джон Кауфманн, Анрі Маллар, Розе Сіммондс, Френк Херлі
Австрія- Альфред Бушбек, Ханс Ватцек,Федеріко Маллманн,Чарльз Сколик, Хуго Хеннеберг
Великобританія- Джеймс Крейг Аннан, Клементіна Гаварден, Георг Девісон, Джулія М.Кемерон,  Джон Роберт Парсонс, Оскар Густав Рейландер, Френк Мідоу Саткліф, Сара Сірс, Ежен Франк, Фредерік Еванс, Петер Генрі Емерсон
Німеччина- Хайнріх Кюн.Леонар Мізоне, Георг Еммеріх, Гуго Ерфурт
Польща- Ян Булхак
Росія-М.Андрєєв, Юрій Єрьомін, О.Грінберг,С. Іванов-Аллілуєв, А.Карелін,С.Лобовиков,  О.Мазурін, А.Трапані, В.Улітін, М.Шерлінг
США- Еліс Бутон,Енн Брігман, Елізабет Флінт Вайд, Фред Холланд Дей, Мері Девенс, Жозеф Кейлі, Гертруда Кезебір, Роза Кларк, Алвін Кобурн, Жанна Ріс, Клара Сіппрель, Е.Стейхен, А.Стігліц, Карл Страсс, Ева Уотсон-Шютце, Кларенс Хадсон Уайт, Рудольф Ейкмейєр
Україна- Франц де Мезер, Й.Хмелевський, А.Горнштейн, Х. Миколяш, Микола Петров
Франція- Поль Авілен, Робер Демаші, П’єр Дюброй, Ежен Лемер, Адольф де Мейєр, Констан Пюйо
Чехія- Владимир Жиндрич Буфка, Франтішек Дртіколь
Швеція- Хенрі Гудвін
Японія- Огава Казумаса, Каджіма Шейбей