Мойсей Наппельбаум
Класик мистецтва
фотопортрета
В історії
російської й радянської фотографії чимало славних імен майстрів, що творили в жанрі портрета. І
все-таки серед них ім'я Мойсея Соломоновича Наппельбаума є, мабуть, найбільш
значним. Народившись в 1869 році, він пройшов довгий життєвий і творчий шлях. Доля розпорядилася
так, що йому пощастило зустрітися з
видатними людьми Росії двох
найважливіших історичних етапів: періоду, коли на зміну Х1Х століттю приходило століття ХХ, і епохи
становлення їй нових соціальних відносин
після Жовтня 1917 року.
Але перш ніж відбулися ці зустрічі, Наппельбаум пройшов нелегкий шлях
оволодіння фотографічним ремеслом - досить схожий на шлях багатьох інших і в той же час досить незвичайний. В 14
-літньому віці батьки віддали його учнем у портретне ательє “Боретті” у Мінську, де жила їхня родина.
Хлопчик, як ведеться, повинен був
освоїти одну за іншою три основні професії:
спочатку копіювальника, потім ретушера й, нарешті, фотографа.
Маючи здібності, він проробив
цей шлях швидше, ніж інші, - за три роки. У пошуках знань і досвіду
Наппельбаум відправляється в мандрівки
по великих і малих містах Росії. Смоленськ,
Москва, Козлов, Одеса, Євпаторія, Вільно, Варшава змінюють
один одного, потім відправляється в далеку Америку, працює в Нью-Йорку,
Піттсбурзі, інших містах США. Лише в 1895 році, повернувшись у Мінськ він
відкриває своє портретне ательє,
починає працювати самостійно.
П'ятнадцять років,
проведених у рідному місті, стали важливим
етапом у формуванні творчих принципів фотографа. Він відчув необхідність
відмовитися від ряду звичних для
портретистів норм: відкинув звичну для комерційних ательє штучність і красивість поз, відмовився від
звичних аксесуарів, що кочують зі
знімка в знімок, перестав використовувати
білі або однотонно-сірі фони.
Колегам Наппельбаума
пошуки молодого фотографа не вселяли
довіри. Він, у свою чергу, платив їм
байдужістю: треба відмітити, що й у
наступні десятиліття Наппельбаум
звичайно цурався професійного
середовища, спілкуючись з художниками, письменниками, акторами.
Переконавшись, що в Мінську йому не знайти розуміння, Наппельбаум вирішив переїхати в столицю.
Так, в 1910 році він появився в
Петербурзі, почав співробітничати в багато ілюстрованому журналі “Сонце Росії”, де сподобалися його
роботи, зроблені ще в Мінську. У зв'язку
з піввіковим ювілеєм, що наближався
столичної консерваторії журнал замовив йому серію портретів музикантів-професорів.
Ювілейний номер
"Сонця Росії", складений зі знімків Наппельбаума, привернув до себе
увагу: фотограф став постійним співробітником популярного видання.
Ці роки стали переломними у творчості портретиста. Він став власником власної фотостудії, причому
розташованої в самому центрі, на
Невському проспекті, у гарному шестиповерховому будинку.
Родина портретиста була велика й дружною: дружина, чотири дочки, син. Старші дочки захоплювалися
поезією, і в будинку Наппельбаума утворився своєрідний клуб, члени якого збиралися по понеділках. Відомі поети
Ахматова й Гумільов, Лунц і Кузьмін, Тихонов і Рождественський були завсідниками цих "понеділків".
Уже в цю пору остаточно сформувалися смаки фотографа: його цікавили
образотворче мистецтво, театр, література.Пізніше він не утомлювався
повторювати, що вчителів своїх знайшов в
художніх музеях - в Ермітажі й Третьяковській галереї. Це Рубенс і Ван
Дейк, Рєпін і Сєров, Рафаель і Леонардо да
Вінчі. Однак найдужчий вплив на Наппельбаума-портретиста зробив,
безсумнівно, Рембрандт. На початку
століття в середовищі фотографів було модним так зване "рембрандтівське" освітлення.
Вивчивши творчість великого
живописця, Наппельбаум зрозумів, що модне слідування
художникові було досить далеким
від суті його пошуків. “До чого зводилося
оисвітлення "Рембрандт" у фотографії? - писав портретист, згадуючи цей час. - Різке бічне або заднє
висвітлення, пучок променів, спрямований
на обличчя, руки або частину фігури. От і все.
Хіба ми розуміли, що в Рембрандта
розташування світла і тіней відповідно
до тла повідомляє особливу жвавість фігурі
або рельєфність предмету, що, переданий натхненною рукою Рембрандта, він починає жити своїм реальним
життям саме завдяки розподілу на ньому
світла й тіней”.
Розвиваючи свої подання про
значення світла у фотопортреті, він став
використовувати як єдине джерело
освітлення тисячоватну електричну лампочку, поміщену в саморобний софіт. “Все своє подальше життя, -
визнавав Наппельбаум багато пізніше, - я
працював з одним джерелом світла. Якщо я
досяг чого-небудь у мистецтві фотопортрета, то в значній мірі завдяки цій досить примітивній
по конструкції лампі. Вона відразу дала висвітлення, якого мені так не
вистачало”.
У написаній на схилі віку
книзі “Від ремесла до мистецтва”
фотограф зізнається, що необхідність знімати кожного, хто приходив у
студію, була для нього важким тягарем. Можливість знімати великих музикантів, професорів
консерваторії, надана йому редакцією
“Сонця Росії”, виявилася дуже близькою
творчим пристрастям фотографа. Роздвоєння між
щоденною роботою у своєму ательє й творчими замовленнями, одержуваними
від преси, починало усе більше турбувати
фотохудожника. Один раз, у січні 1918 року, через два з половиною місяця після
Жовтневої революції Наппельбауму
повідомили, що за ним приїдуть із видавництва, щоб зробити портрет В.І.Леніна.
Ця робота стала переломною й у житті, і у
творчості Наппельбаума. За січневою зйомкою в Смольному пішли й інші. Удалий
ленінський портрет був початком цілого
циклу знімків керівників молодої Радянської
держави. Коли навесні 1918 року уряд переїхав з Петрограда в нову столицю - Москву,
Наппельбаум організував тут портретну
студію ВЦИКа.
Перший час він не рішався
розстатися зі своєю петроградською студією й жив на два доми, начебто не вірячи, що державне фотоательє
здатне дати йому засоби до існування.
Однак слава знятих ним портретів Леніна й інших діячів революції була настільки велика, що до нього в студію ВЦИКа (а потім і в його ательє, що перебуває на Петрівці, у самому центрі Москви) стали приходити люди, що складові еліту суспільного й духовного життя країни.
Наппельбаума найбільше залучали представники творчих професій: письменники, художники, артисти,
учені. З багатьма з них він дружив,
інших знав по їх творчості, третіх
уперше бачив у себе в ательє. Однак дивна справа! - у всіх випадках він умів
глибоко проникнути в суть людини,
розшифрувати саме головне, часом таємне
в ньому.
В 1935 році, у зв'язку з піввіковим творчим ювілеєм, в Москві була
проведена друга персональна виставка робіт Наппельбаума. Вона стала тріумфом
фотографа. Йому було привласнено почесне
звання заслуженого артиста республіки - унікальний випадок в історії нашої фотографії. 400 портретів,
що склали експозицію, стали значним
явищем у культурному житті країни.
У роки Великої Вітчизняної,
незважаючи на похилий вік, фотограф продовжував активно трудитися. Недарма на
його третій персональній виставці, що
пройшла в московському Будинку вчених в 1946
році, серед 250
виставлених портретів значну долю
становили невідомі раніше твори.
У післявоєнну пору Наппельбаум знімав уже менше: головною
справою стала робота над книгою в якій він узагальнив свій величезний
творчий досвід. У книзі розказано
докладно про шлях, пройдений
портретистом від збагнення основ фотографічного ремесла до вершин
мистецтва.
Книга, так і названа
автором - “Від ремесла до мистецтва”, -
побачила світ в 1958 році, через кілька місяців після кончини фотографа.
