Фотограма

ФОТОГРАФІЯ БЕЗ КАМЕРИ

 Ще в 30-х роках XIX століття один із творців фотографії, Фокс Тальбот, одержував виразні силуетні відбитки мережива, квітів, листя  безпосередньо на світлочутливому папері. Але незабаром ця лаконічна техніка відступила перед багатством тонів і розмаїтістю образотворчих сюжетів, які стали доступні традиційній тепер фотографії, що фіксує зображення у фотокамері.

Перша фотографія в Росії

 У середині ХIХ століття художники використовують фотодрук для тиражування графіки - малюнок, зроблений голкою на покритому темним лаком склі, служив негативом. Цю техніку називали геліографією.

В 20-х роках ХХ століття розширенням творчих можливостей фотомистецтва, пошуками незалежної від впливу живопису й графіки органічної  художньої  мови фотографії активно займалися художники-авангардисти  Ман Рей, Моголі-Надь, Ель Лисицький і інші.

Серед іншого вони звернули увагу на техніку  фотографування без камери, що стали називати фотограмою. Вона надавала привабливу можливість піти від образотворчого буквалізму звичайного фотознімка, від звичної перспективи (від якої відмовлявся й авангардистський живопис), дозволяла « відсторонитись» - зробити зненацька гострим і ефектним зображення звичних предметів.

І, нарешті - піти від перетвореної реальності до безпредметності, до «фіксації гри неуважної світлотіні».

«Організовані світлотіньові ефекти збагачують наше бачення», - стверджував Моголі-Надь.

Але є чи спеціально фотографічна образність у таких необразотворчих композиціях? Здавалося б, їх можна робити й просто від руки - пером, кистю. Однак відчуття фотографічності  чітко зберігається доти, поки ми  вгадуємо в них участь світла, гру світлового потоку – розсіяного  або жорстко спрямованого й притім ускладненого якимись перешкодами.

При будь-якому ступені  абстрагованості такого роду фотограма створює, безумовно, фотографічні образи.

Тенденції, намічені у фотомистецтві художниками дадаїстсько -сюрреалістичного або конструктивістського напрямків, одержали деякий розвиток і в новітніх, не занадто, втім, численних дослідах переважно західноєвропейської фотограми.

До технічних засобів формування необразотворчих  фотодобутків додалася так звана хіміограма, що використовує ефекти нерівномірного прояву світлочутливого матеріалу.   Принципова установка класиків фотоавангарду і їхніх послідовників на подолання зображальності додала творчому розвитку фотограми однобічну, невиправдано вузьку спрямованість. По природі своїй це, мабуть, у першу чергу саме образотворча техніка.

 Органічна предметність фотомистецтва, заснована на безумовній фізичній реальності представляємих  ним об'єктів, зберігається й у цій його специфічній галузі.

А несподівані, часом фантастичні перетворення цих об'єктів у світловому потоці виявляються основною художньою інтригою фотограми, її особливим сюжетом і  могутнім  засобом виразності.

Суть цієї інтриги в тому, що предмет виявляється підміненим своєю тінню.

Таке трапляється зрідка й в інших мистецтвах: існує театр тіней, тіньові ефекти використовує часом і звичайна фотографія, і кіно. Але саме у фотограмі підміна ця виявляється найбільш принциповою  й багатообіцяючою.

Тінь - природний образ предмета, однак образ узагальнений і майже завжди істотно трансформований. Гра цими трансформаціями - основа тіньової фотографії.

Найпростіший тіньовий образ - силует. У фотограмі він, природно, негативний, і лише іноді його переводять у позитив за допомогою контактного  друку.

Силуетний  тіньовий друк  за допомогою спрямованого світла - абетка фотограми. Її виразність залежить лише від багатства контуру об'єкта. Використовуються для цього звичайно предмети більш-менш плоскі й складної форми. Багатше  виглядають  фотовідбитки речей ажурних - елементарність відносин чорного і білого  кольорів  тут скрадається складністю візерунка.

 А от прозора тканина вносить у відбиток  майже відчутну конкретність своєї структури - переплетення ниток, нерівності, вузлики. Її складки дають уже відчути, що фотограма зовсім не площинне мистецтво - у неї є своя просторовість, зовсім при тому  відмінна від класичної перспективи звичайного знімка. Простір тут неглибокий, але  дуже напружений, щільний - не порожнеча, а скоріше густе темне середовище.

Це відразу  ж виявляється при роботі із тривимірними формами, будь  то прозоре скло, ажурна гілка з листям й квітами або щільний об'єм порцелянової статуетки.

Предмет дає різку й чітко обкреслену границю в місцях зіткнення з папером. Там, де він від  неї  відходить, контури розпливаються, виявляються нерізкими. Розсіяне світло в сполученні із прямим світлом, що чітко малює, може  додати виразні півтіні, виліпити об'єм. Косо спрямоване, не перпендикулярне  паперу світло міняє пропорції предмета, витягає, загострює  кути.

 А ажурно-пухкий матеріал (стеблинки трави або мохи) створює більше м'який, розпливчастий малюнок.

Скло - матеріал для фотограми привабливий, але, як  з'ясовується, важкий. Ефект щораз буває несподіваним, рух світла тут складніший, ніж здається...

При своїй технологічній простоті фотограма виявляється технікою невичерпних  творчих можливостей.

Її стильовий діапазон простирається від абстрактної  світлотіньової гри - через сюрреалістичну загадковість образів, вирваних з системи реальних життєвих зв'язків, і експресивне перетворення, що відстороняє конкретних предметів - до класично ясної, строгої зображальності.

Можливості ці не тільки не вичерпані практикою, але, по суті, майже ще й не відкриті.

Тим часом вільна гра з пійманою й відбитою тінню - заняття не просто захоплююче, але азартне. Елемент творчий тут виразно переважає над ремісно-технічним, граючий  чималу роль у фотографії звичайній.

Організовуючи  на паперовому аркуші  тіні, що відкидаються предметами, художник особливо чітко відчуває його конструктивну площину. Для фотограми вона не прозоре «вікно» в ілюзорний простір натури, але міцна опора свідомої композиційної побудови.

Можливість фотограми узагальнити й перетворити реальний предмет, зробити його загадковим і  привабливим, розтягуючи, але, не розриваючи тонку нитку, що зв'язує тіньове зображення з натурою, не раз із успіхом використовувалася в рекламі (наприклад, знамениті плакати Ель Лисицького для фірми «Пелікан», 1924).

 Зовсім  іншим, відточено-предметним, характером відрізнялися рекламні фотограми блискучого майстра прикладної фотографії А.В.Хлєбникова.

 На плакатному аркуші, книжковій обкладинці або сторінці фотограма чітко виявляє свої характерні якості, що ріднять її з мистецтвом графіки: площинність, контрастність, виразну гостроту силуетів, лаконізм пластики, а головне - чітку керованість усієї  її композиційної побудови.

Звідси й особлива органічність цієї фотографічної техніки, її лагідність у складній цілісності сучасного художньо-поліграфічного синтезу.

 Здається, ці можливості фотограми ще недостатньо оцінені й використані сучасним графічним дизайном.